Огранені дорогими спогадами,
Бринять на Душі експромти ніжності…
І нескінченними коридорами
Цінне все переманюють з юності.
Янтарним сяйвом займеться обрій;
Ювелірною точністю врізається час,
Що колись утікав, лякаючись мрії…
Ошукані ним ми, бо не маємо нас…
Білі тіні щасливих людей
У моря душу собою торкнули…
Дощами зоряними літніх ночей
Утвердили шлях: «На роздоріжжі вулиць
Щоденникові записи повинні звершитись:
А колись би там… якби ж то назвав по-імені…»
Серцю ж, що б не ставалось, не дано змінитись?
Люди, самі-по-собі, не приречені на нещастя? P.S:
И не смотря на разницу:
В плюсе ты, или в минусе –
Отличие – опыт – не ноль – изменится.
Юность же и Душа – const.
29.11.11 23.21