Самостійна жінка… вся обвішана собаками-справами,
Що зубами вчепились в спідницю і рукави.
Їй здається, вона почувається трохи коханою,
Просто ще не побачила другу із половин.
В неї все не складається з часом на пошуки,
Незакінчені справи тягнуть одна в сторону, друга вперед.
Їй нема як спинитись на кухні і випекти коржики
Й, жуючи їх, зануритись в з’юзаний інтернет.
Їй інстинкти підказують, що треба собак цих струсити,
Хай в лахмітті, а вирватись і піти.
Та про кожну собаку вона собі пише звіти,
Без страху зазирає в собачі люті роти.
Вона тягне усі ці справи… чи то проблеми,
Без свободи і волі озирнутися собі в тил.
І коли вона на ніч змащує руки кремом,
Хтось стоїть за спиною. А вона падає в сон без сил.