коханя не існує.
аксіома.
здається,що всі вже давно забули ціну цих трьох слів,-простої формули щастя.І дарма, що ці слова так часто злітають з вуст і летять туди, куди й гелеві кульки, не зачіпаючись ані за крони дерев, ані за серце,що поряд. Ці слова вже давно перетворились на звичку, на чийсь меланхолічний спогад, на буденне "привіт" і "бувай"... Їх вже не гріють в серцях роками, а лишень випльовують на занедбану бруківку, що колись теж була новою, важливою, а нині стала набором камінчиків, хоч і не втратила своєї вічності.
кохання не існує.
нині його можна лишень вигадати... Вигадати в самотності і подарувати оточуючим за дарма... Чи вигадати вдвох, розфарбувати яскравими кольорами,вичерпуючи себе до останньої краплі сліз, і вірити у власний витвір "мистецтва"...
кохання не існує.
Кожен знає де закінчується правдаі розпочинається фальш, кожен знає і всі мовчать. Чому? Ні, не через біль, повагу... Себе шкода, втраченого часу шкода... Та й всі звикли, що "так треба". Намалювали рамки, втиснулись в них і повірили у власні ілюзії...
Кохання існує.
але не тепер,не з нами, не в цьому місці...
Кохання існує.
Воно просто принишкло в закутку і чекає на справжні слова, вчинки,думки, мовчання, розуміння... Справжні...
воно чекає,атому повинні чекати і ми...
"...а любовь стоит того, чтобы ждать"(В.Цой)
