Ми мов молекули теплого бризу,
Що в одну сторону, в напрямку лине.
Та усі порізно, десь усі знизу -
Гілочки хмизу, хоч лісу й частини.
Жахом пронизує слово "майбутнє",
Навіть коли ненароком почуте.
Дехто стоїть вже давно на розпутті -
інші ще мріють, що щастя наступить.
Де там! Сьогодні лиш можна почути:
"Гей, налітай, продаю свою душу!"
Може за гроші, або лиш за крупи.
"Діти пробачте, зробити це мушу!"
Там на тополі, яскраве щось біле
Зв’язане міцно, щоб в душу не сіло.
Совість-ярмо, то туди хтось повісив.
Сохне та совість, у просторі лісу.
Чи ми так сильно усі посивіли
Фарби життя, нам залишили сірі.
Гляну назад - там народ ми могутній
Хто не дає, ми самі, чи нам трутні!
Де наший дух, де козацька звитяга
Де твоя шабля, народе, і слава
Де твоє слово міцне і ласкаве
Чи може той бриз, колись бурею стане!
7.11.11.
Жахом пронизує слово "майбутнє"...
А,коли воно під величезним "?" - то й поготів!..
Чи може той бриз, колись бурею стане! ...
Так само молюсь на Це!
Влучно написано...
Андрій Гагін відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00