|
«Я полетів, бувайте люди!
Мене не зрозуміли – не біда!»
Цей голос Розуму твердить повсюди
Його, чомусь, не чує Муза молода…
--------------------------------------------
М у з а
Чого ти хочеш – непросту реальність?
Чи тонкощі того проклятого цинізму?
Я не прошу вдаватися в банальність
Звільнись з тенет бездушного скептизму!
Р о з у м
Я правильно кажу – немає сили!
Вернуть ніхто не може час!
Нічого не лишилося з Людини,
Єство забуло вже давно про нас…
М у з а
Мій друже,що ти кажеш?
Я вірю – він іще живий!
Усім він скоро ще покаже,
У нього шлях тернистий,непростий!
Р о з у м
Невже однак?Мені доволі смішно!
Не помічаєш ти «банальні» речі
Та й робиш висновки поспішні,
Такий, нажаль, вже «добрий вечір»!
М у з а
Та годі любий Розум – перестань!
Не все вже так чомусь погано
Дивись оптимістично на цей стан,
Потрібен імпульс і не мало!
Р о з у м
Та що ти кажеш, люба?
Не діє цей аспект однак!
Можливо скоро це все буде,
Подасть душа той доленосний знак…
Але дивись – таке життя реальне,
Живем в період дуже дивний
Й звучить доволі це банально:
Занадто швидко він вже «прогресивний!»
М у з а
Погоджуюсь, але є тут нюанс:
У всі століття та епохи
Лишитися собою, не викликавши резонанс,
Можливо так, коли ти відчуваєш трохи…
Р о з у м
Пробач, але тебе не розумію…
Ти думаєш, що піддається почуттю,
Події, що осмислити не вмію?
Застосувати так логічно по життю?
Тоді скажи – це сенс який?
Не все ти можеш осягнути!
Не обираєш шлях чомусь важкий,
Щоб ту мету велику досягнути!
І ще … скажу останній аргумент…
Тоді казати більш не буду
Забула про важливий той момент,
Який потроху забувають усі люди…
Людям начхати на ті «цінності» життєві,
Про себе думають лише вони
Для них ці почуття – не сильно суттєві
Важливими стають вже інші «світи»
Ти бачиш сама що коїться:
І почуття приймають інший бік!
Мені страшно дивитись що «робиться»,
Куди летить оцей «абсурдний» вік?!
М у з а
Ти знаєш, я послухавши тебе,
Переконалась в тому, дивно якось,
Що нагнітаєш самостійно ти себе,
І мислиш ось чомусь двояко…
Не всі однакові ті люди
Чому?Бо мабуть не знаєш:
Не тільки себе вони люблять
Уявлення хибне, Розум, ти маєш!
Не знаю, як тобі сказати,
Але годі вже боятись,друже,
Не бійся ти знову почати,
Не руйнуй життя оте дуже
Будь-ласка, не ускладнюй так:
Не мудруй, і будь простіше
Подали зверху той напутній знак,
Допоможи тому життю, прошу, скоріше!
Р о з у м
Ну що ж…можливо так…
Але скажу тобі лише одне:
Не хочу більше бачить «кавардак»!
Бувай !Я полишаю це «тіло» земне…
----------------------------------------------
І полетів кудись Розум далеко,
Лишив свої думки він, і слова
Ненадовго полинув, не в пекло,
Це знає лиш Муза – відчуває вона…
Вона знає – він не образився,
Пішов у самотність щоб подумати трохи
Повернеться він, і одразу наважиться,
Почнеться життя – вже з нової епохи!...
ID:
286493
Рубрика: Поезія, Поема
дата надходження: 15.10.2011 23:38:17
© дата внесення змiн: 22.02.2012 23:45:38
автор: Вальдемар Феруменко
Вкажіть причину вашої скарги
|
