Коли в зимову хуртовину
Мороз у вікна заглядає -
Співає вітер мелодію чарівну,
І ночі він на флейті грає
Цю пісню тиху і сумну,
І, наче з марева чи сну,
Привид кохання виринає.
Із полум"я народжуються іскри,
Та не прогнати їм мої печалі,
Душа кохає й пише дивну пісню,
А вній кохання недосяжні далі;
І котиться з очей сльоза,
Бо не моя ти - ти чужа,
Й не буду я щасливим у коханні.
Зима не зможе зупинити
Губ молитовне шепотіння:
"Моя кохана, без тебе я не можу жити..."-
Це не життя - це тільки тління.
І сам себе я покарав
За те, що так тебе кохав -
Прекрасне Господа творіння.
