Осінній дощ - це осені печаль,
Бо сонце землю вже не зігріває,
І птахи відлетіли давно вдаль,
І на полях лиш вітер завиває.
Кружляє листя в дивному танку,
Немов під музику Шопена й Баха.
І під сумну мелодію таку
Мені так хочеться чомусь заплакать.
Вкриває землю зранку вже мороз,
І на душі також похолоділо,
І чути гуркіт вже останніх гроз,
Вже й біле покривало землю вкрило.
Давно заснула вже природа вся,
І я засну під свист шалений вітру,
Й присниться в цьому сні мені весна,
Яка несе з собою барв палітру.
Осінній холод холодить серця,
Але душа страждає без кохання.
Та сум мені усеж не до лиця,
І не люблю я сльози і зітхання.
Я одягнусь і вийду погулять,
І не зважатиму на дощ осінній;
Осінній вітер буде лютувать,
А я порину тихо в свої мрії.
Чому чекати довго так весни,
Коли пробудяться кохання й квіти?
Та до весни - ще холоди зими,
І осені дощі і сум стерпіти.
Осінній дощ - це осені печаль,
Бо сонце землю вже не зігріває,
І перелітні птахи відлетіли вдаль,
І на полях лиш вітер завиває.
