"..і зрозуміла, я на дні.."– серед осінньої зорі, з відвертим тремором в душі, читав мені написані вірші. Де зараз барви різної прекрасні олівці, котрі виводили кохання на листі. Тепер відчув:“Ти малювала на житті, шедеври кращі – дякую тобі!” Як жаль мені картин – закутаних у безліч павутин, їх так безжально б’є розлуки дим, розмазує природу чистоти святих годин.. Та знаю я, не вб’ють злі фобії і дня.. живі у пам’яті чудові обриси лиця, і ніжності слова,які з любов’ю говорив, не пропадуть.. я своє серце так навчив… Ще буде так:"Одягну чорний фрак, всю грацію у рух один вкладу, без сумніву проклятий пил з картин змету.. і стану в галерею доставляти.. ми заново почнемо малювати!.."
