За мотивами "Подій у льосі" С.Дмітрієва
Вже пройшло часу чимало…
Забуватись, навіть, стали
Ці події загадкові…
А сьогодні випадково
Їх згадав. Незрозуміло
Дотепер, хоча я сміло
Заявляю – є освіта !
Досвід є! Вже з того літа
Закінчив я перший клас!
Так ото…Я сьорбав квас,
Придивлявся – що до чого?
Чи великого? малого? –
Огірків переді мною
Було море! Сьорбнув.Строю.
Будував коняку дивну…
Аж тут бачу,як з-за тину
Тітка Ната визирає…
І кого вона шукає?
Їй шукати треба мужа –
Он яка в дворі калюжа!
Правда,ходять..є..багато.
Та ж без толку!Каже мати,
Що свербить у тітки Нати…
Ходять, щоби почесати?
Як в мене свербіло в носі –
Ледве вичухавсь…Верньомся!
Тільки-но зліпив конячку,
Як дивлюсь –ген татко скаче
І прямісінько у льох.
Час минав, а він – мовчок.
Коли ж ні – біжить сусідка
І туди ж ,у льох., так швидко!
Я замислився: і вчора
Щось шепталися в коморі…
Позавчора – у нагідках…
А мені ж ізвідси видко!
У малині три дні тому…
Язикам немає втоми ?
Я б уже знімів, щоб стільки
Розмовляв…Ой,лихо! Хвильку…
Точно! Точно! Все зійшлося!
Літній день і двоє в льосі!
Це ж вони…крадуть варення!
Гей,воно моє! І в жмені
Стиснув меч свій – огірок.
І помчав чимдуж у льох.
Зараз! Зараз! Я вам вкраду!
Відчинив тихенько ляду…
Боже , що це?! Ось такої !
Так наїлися ці двоє,
Що варення позлипало
Їм усе – того й припали
Тітка з татком рот до роту…
На чолах- краплини поту…
Головами –бач! Мотають,
Та все дужче прилипають!
І об стіну притулялись,
Об картоплю спотикались,
Натомились ,бідаки –
Прилягли на буряки…
Так спітніли – розлипали! –
Що хутенько поскидали
Трохи одягу із себе…
Не виходить! Може, треба
Трохи помочі гукнуть?
Бо ж ізклеяться!...мабуть…
То ж куди? Хто допоможе?
О! Матуся в нас – дай Боже! –
Як чотири тітки Нати.
Відірвати зможе тата!
Мамо! Мамо! Там…варення…
Тато…Ната… - навіжена
Мати миттю як чкурне!
Із качалкою…Мене
Гордість, навіть, розбирає –
Розумнішої немає!
Реагує як миттєво
В ситуаціях життєвих!
Мабуть,суть проблеми знає-
Зараз їх повідриває,
Щоб докупи не зрослися!
…підійшов і притулився
Я до дірки у дверцятах –
Чую- гнівається мати…
А ще б пак! Картоплі скільки
Подавили!..тільки-тільки
Ми зібрали буряки…
Двері- лусь! - і навтьоки
Швидко тітка Ната з льоху.
Щось підпухло око трохи…
Мабуть, це від алергії
На варення…О! Біліють
В неї таткові кальсони…
Нащо ж їй того фасону
Спіднє?...Господи! І тато
Слідом вчиться підлітати!
Тільки держиться за спину –
Надірвався, ївши?... «Сину!!!
Де кабель цей, у причині?!»
Там ,де й завжди…в будці! Нині
Мама злюща – вже й забула,
Де прив*язаний наш Дуля …
« Та то ж пес, моя дитино!»
І пішла вправляти спину
Бідоласі – татку…Вправить!
В мене ж є важливі справи –
Треба збитки полічити…
Ой, не можу!.. Що ж робити?..
Що робити…Мушу лізти –
Подивлюся, скільки з*їсти
Їм вдалося – татку й Наті.
…Все темніше в оченятах…
Кожен крок – відлуння болю…
Ось розкидана картопля…
Там буряк…Аж ось в куточку –
Консервація!.. І точно
Полічив !Бо рахувати
Вчив мене мій любий тато –
Від шести і до туза! –
Все на місці! От краса!
Настрій вмить піднявся вгору –
Так вони у літню пору
Не моє варення їли,
А сусідки!!!.. Не вділили –
І не треба! В мене ж повно!
З серця відлягло стосовно
Їх причетності до кражі…
Гріх на душу взяв я майже!
Ох!-зітхнув. – Каміння впало!
І по східцях в двір…Як стало
Вже надворі вечоріти,
Все затихло…Бачу – в квітах
На стільці журилась мати…
А тобі варення дати
Вже б могли…Так бач! – поїли!
Не сумуй! – у нас все ціле!
Навіть більше, ніж у Нати –
Я зумів порахувати!
«Добре,сину!» - і крізь сум
Посміхнулася…З тих дум,
Вже лягаючи до ліжка,
Запишавсь собою нишком –
От господар я нівроку!
Не малий! –ого! Сім років !
Всім дав ради – і варенню…
Огіркам отим зеленим…
Маму втішив…Ось так-так!
Тільки татко наш бідак
Вже не просить у сусідки
Ні варення, ні нагідки…
Чомсь вона вже ні на очі… -
От ці примхи вже жіночі!..
…Вже по тому літ без краю
Промайнуло…І гадаю,
Чи було варення варте,
Щоб зчинилися ці жарти?
Отаке воно життя –
Щось зробив – і вороття
Вже нема…І завертівся
Вир подій, що і не снився…
Дякую Вам! 
