З чорновиків (у співавторстві з Янусічкою Логіновою)
Він сидів у своїй кімнаті за мольбертом нервово накидуючи контури дівочої постаті на незаймано-білому листі… Олівець в правій руці юнака дрібно тремтів: хлопця била дрож… не від невпевненості -малювати портрети малознайомих людей, було для нього не в новинку… вони були досить вдалими(один із його друзів називав його картини,«живими», через точність, чіткість ліній і надзвачайну правдоподібність), але… дівчина… ця дівчина, котра сиділа буквально в кількох кроках від нього, дивним чином позбавляла його можливості не лише малювати чи говорити а навіть думати…
Він сидів і стикав зуби від люті і власного безсилля і малював той клятий портрет смаглявої красуні з мідно-золотистим волоссям, яке водоспадом розтікалось по плечах, карими очима і родимкою в правому кутику вуст…
вона була одягнена в футболку салатового кольору і білу спідничку нижче коліна… на босу ногу були одягнені легкі сандалії пісочного відтінку…
Йому несподівано прийшла в голову попсова фраза типу: BEATY will save this world...save...world…
«ТАК, так краса врятує світ, або просто вб*є його»-песимістично оскалився він подумки… Боже, який я жалюгідний…
AND WHAT NOW? КУДИ МЕНІ ТЕПЕР ІТИ? А ЧИ ПОТРІБНО КУДИСЬ ІТИ ВЗАГАЛІ?)
ВСЕ ВАШ ПОРТРЕТ ГОТОВИЙ,- КРІЗЬ ЗУБИ ПРОЦІДИВ ХЛОПЕЦЬ…
Він, зціпивши зуби, мовчки підійшов до ще юної та тендітної, але напоєної келихом неземної краси леді і тремтячими руками (чи то від недавніх думок… чи від дивного… ще незрозумілого для ноого відчуття всередині) передав портрет.Беручи це творіння майстра, дівчина випадково доторкнулась до рук художника...і в цю хвилину… в цю лише одну мить щось ніби голкою кольнуло всередині… він відчув ніжність.її смаглявих тендітних рук… від чого ще сильніше стиснув зуби і промовив єдине слово «прошу»… на що з її рожевих незайманих вуст пролунало ще таке щире і невимушене «Дякую»…
можливо долею судилось 
сюжет 
