Господи! Чому так важко на душі?
Чому не можу стримати я сліз?
Чому бентежать так слова Твої?
Чому не впевнена я в майбутті?
Я так боюсь розгнівати тебе,
Завдати болю, Батькові своєму!
Земні утіхи зваблюють мене,
Навколо метушня, та, ще й прокльони.
У світі так багато марноти.
І люди рідко згадують про Бога,
А так важливо з стежки не зійти,
Та що веде, мій Господе, до лона.
Благати ні про що я не насмілюсь,
Бо ми і так у тебе на лодоні.
Про все земне зазделегідь подбав Ти,
Щоб, було затишно людині в твоїм домі.
Потреби наші добре знаєш сам,
Та тільки люди нехтують Тобою.
Вважають, що самі вони боги,
Безчинство роблять,хваляться собою.
І хоч, терпінням зболена Душа,
І чаша Крові переповнена до краю,
З надією чекаєш до кінця,
Що, блудні діти вернуться додому.
Мій добрий Батько, мій Святий Отець!
Пробач всім нам - навколішках благаю,
Очисти від зарази, що є - гріх,
Дозволь у вічності радіти нам з Тобою.
2011