Білосніжною ковдрою укрита земля,
Сяє, мов алмазна пилюка,
Під жовтогарячим світлом ліхтаря
Злилися у пристрасному поцілунку –
Дивні силуети у танкові – тіні –
Кохана-закохана красива й німа,
Лише ти та я, і на гіллі іній,
Та сніг, та знайома стіна – нема...
Ми були такі дивні й прекрасні,
Такі юні і такі щасливі.
Сокровенним ділитись зі світом – щастя.
Щастя – любити і мати крила.
Ми були, мов метелики білі,
Іскрилися, тремтіли, боялись,
Від усього світу ховались у тінях,
Від любові гучним феєрверком зривались.
Ми кохали, ми дійсно кохали,
Чисто, ніжно, красиво й боязко,
Мов метелики, що давно так літали,
Усередині, десь під серцем, - казка...
Ірпінь
(09.05.11)
