Така ніжна й тендітна, й незрима,
Мов туманна, пуста пелена,
У сльозах від лютневого снігу,
Березнева нічна тишина.
Трохи сумно і радісно трохи,
Наче зрадило щось, що любив,
Мов смиренно тримаєш дороги,
Та звернув в поворот "не туди".
Коливає синхронно повітря
Вдих і видих. Приречений спів
Розпинає. Заплакані віття
Десь всередині кличуть у бій.
Хочеш бігти й ридати, й боятись,
Катуватись, щоб трішечки болю
Хочеш жалітись, битись й скитатись,
І ще трішечки хочеш любові.
Щоб як падати, то підійматись,
Щоб у відповідь серце відчути,
Щоб було ради кого скитатись,
І бажане "кохаю" щоб чути.
Часом важко лишатись зачерствілим,
Маскування знімати нечасто,
Важко жити і бути щасливим,
Важко жити і бути нещасним.
Важко небу й землі прислужити.
Важко інколи жити до болі,
Важко вірити, що не прожити,
Тих всіх "трішечки" більше ніколи...
Ірпінь
(11.04.11)
