Прошу тебе, не біжи. Не біжи! Ти, не встигнеш. Не встигнеш до кінця шляху! Там ліфт який поїхав у верх без тебе. Можливо і не ліфт, просто не встигнеш. Не біжи. Ти не встигаєш! Він відправився. Ти неначе купив білет та не встиг на потяг. Він, також як і ліфт поїхав, а можливо і не поїхав, можливо ти його просто не бачиш.
Що? Що зі мною? Нічого! Ти неначе психічно хворий: кудись біжиш, метушишся, прагнеш чогось!
Чого? Чого ти прагнеш? Поясни мені! В тебе є все: в тебе є щастя, в тебе є кохання, ти живеш а не існуєш! Чого ти прагнеш? Чого тобі ще потрібно?
Ти живеш у мені? Чи ні? Де ти? Я живу, я знаю, що я живу. А ти, десь глибоко живеш в мені, і чогось досягаєш, можливо не досягаєш, та прагнеш цього досягти! Чого? Просто скажи мені чого ти хочеш. Можливо я це зроблю, можливо ні, можливо воно мені і не потрібне! Можливо те чого ти хочеш Я вже маю, але те, що маю Я для тебе не існує, ти цього хочеш, а для тебе цього не існує. Не існує! Ти, ніколи не будеш мати те, що маю я, і навпаки. У кожного є Oxymoron. Є дві сторони, хороша та погана. Ти зло, а Я щось посереднє, насправді добра та зла не існує, є дві протилежні теорії, хоча ці теорії, також можуть бути хибними. Я не знаю чи вони хибні, чи вони існують, можливо я їх не бачу, можливо я перебуваю і там і там. Світ дивний, ти прагнеш добра, а твориш зло, прагнеш зла, а твориш добро, прагнеш добра і твориш його, а кінцевий результат виходить протилежним. Кожен з нас дивне створіння. Чому створіння? Нам дали порядковий ряд у еволюції, який назвали людиною, ми відрізняємось від тварин псевдосвідомістю, а насправді це система. Система не навкруги, а система у тобі, хтось у силах її зруйнувати, а хтось просто нікчема. Хоча нікчемність також є привілегією цього світу. Таким роблять поблажки, а нам-вам утворюють перепону. Від нас-вас потрібен захист.
Кожен з нас є особливим, і перед кожним з нас, так само як і ми одягаємо маски. Ми ще одна сходинка еволюції, яка рано, чи пізно зникне. Коли? Де? Як? Ніхто не знає. Ми просто зітремось.
А який смисл існування? Задля когось чи за для себе, але кожен з нас не знає достеменно мети. Навіть не миту, а саме поняття.
Рани чи пізно думки яких ми дотримувались, виявляються хибними. Як ж так, нас створили, але не задали програми. В нас забули помістити мікросхему, яка б відповідала за сутність. Чому в такий час прогресу не знаємо чого варті? Я не знаю чого прагну Я, не знаю чого прагне він, вона, вони, ми, ви. Чого прагне людство? Знищення? Можливо, та…
ID:
253279
Рубрика: Проза
дата надходження: 12.04.2011 14:41:07
© дата внесення змiн: 12.04.2011 14:41:07
автор: Claud
Вкажіть причину вашої скарги
|
