Злітають дні з календаря останні,
Як опадає листя з пожовклого клена
І миті літні, мов туман розтануть.
Це осінь відносить літо від мене.
Бо відцвітають у саду уже останні квіти,
І прохолодний вітер опалим листям шелестить,
Я не сумую, бо прийде й до мене бабине літо,
Та пробуде недовго. Воно лишень на якусь мить...
Іще сонце своїм теплом землі торка,
Іще птахи співають своїх пісень,
І літа відчайдушно простягнута рука
До тебе і до мене. Де ніч і день.
Вже літо задумливо в дверях стоїть
Й окликає назад щастя сполохане,
Й чорніюче небо в задумі мовчить,
Чи пускати у сад гостю непрохану.
Бо прийде вона кіньми шаленими
Увірветься вихором в зелений сад,
Й туманом білим, мов пеленою
Загорне все, без прав вернутися назад.
Розсипле своє золото в саду
Й постука гілкою в моє вікно
У літо в спогадах до тебе йду,
Хоч і вмивається в росі упавше яблуко.
Хоч і небо не є вже голубе, немов зі сну,
А дощами осінніми розмите.
Ми вдвох пройдемо осінь і зиму, й весну,
І знов повернемось у наше літо!
2009р.
