До лікаря якось,
Степан Неборак,
Звернувся і каже,
Що в нього чиряк,
На місце інтимне,
Причепився, клятий,
Ні самому глянуть,
А ні показати.
Лікар подивився,
І сказав, Степану,
- Скоро визріє, лишень,
Прикладай сметану.
Неборак додому,
Дістав глек сметани
І мастить, легенько,
Вавку препогану.
Йому стало легше,
Від того компресу,
В цей момент, поштарка,
В дім заносить пресу.
Виникла гнітюча,
У хаті картина –
Тут Степан, із глеком.
А отам – дівчина,
У дверях заклякла,
З дива остовпіла,
А коли оговталась
То пробелькотіла
- Думала сметану ,
Звідти виливають.
Вперше бачу як її,
Туди заправляють.
В чоловіка з ляку –
Очі із орбіти.
Своє грішне тіло,
Він хотів прикрити.
Глечик у Степана,
На підлогу гепнув.–
Помогла сметана,
Бо, чиряк той, репнув.
