Ти нап'єшся самотності й болю,
Захлинешся нещастям і злом.
У каву насиплеш перцю і солі.
Нескіченним цей буде облом.
Ти уліжку забудеш про нього,
Заснеш. І покинеш цей світ.
Не отримиєш щастя від "того",
Бо під ним не вогонь ти, а лід.
Він піде,- ти не будеш чекати,
Повернеться чи ні- всеодно.
Та й не хочеш цього ти знати,
Відкриваєш стьмяніле вікно
І стоїш на блідім підвіконні
Лише мить і вже полетиш...
Тут лиш Мати свята на іконі
Й під диваном скрегоче миш.
