Одразу з ночі в’ється сонце
Душі вітання у долоні пронесе
Тебе, можливо, ще вона тривожить
Та все ж не скаже про своє
У відчайдушнім спогаді сумління
Усе згадає зачарована земля
Куди поділись посмішки нетлінні
У просторі безкарного життя?
Подумай тихо-тихо зранку
Думки в польоті ти спини
Для чого подих на світанку
Серед земної мерзлоти?
Не раз ще стріне роздоріжжя
І розпач стре усе до каяття
Твій погляд…коливається надія
Пробач та бережи серця…
Хтось поглядом тебе цілує
Плекає, щохвилини стереже
І доля все чимдужче крутить
Та він очей не відведе…
Вже прожито чимало снів
Чужих, холодних, невідомих
Так важко. Так бракує слів
Спасибі небу, я тебе зустрів!!!
Прокинувся…напомацки лечу
Я не одразу все збагну…
Та ноти вічного кохання
Гукають промінь. Йде світання