Я ходив по драбині з пластмаси -
З пластиліну не бачив, не знав:
Із м’якої вологої маси,
І до неї руками торкавсь.
Був в інверсії я дзеркальній,
А також вертикальній, наче:
Наді мною драбина мнеться,
Піді мною – сонце тим паче…
Тоді марив – немов би небом
Все ходжу до гори ногами
І в колінах згинавсь як треба,
І змагався з абсурдними снами.
Хмари рухались все скоріше,
Та за ними встигаючи майже,
Загубив в пластиліні тишу,
То ж тепер не ходжу, як завжди…
Сутеніє, а я на драбині,
Танцював із червоним зайцем,
Що колись слугував рукою,
Нещодавно драбину мацав.
Вона бідна вже вся погнулась,
Деформована плаче фальшиво,
Та не може таки скрипіти –
Не залізна, хоча і диво…
Люди бачили та сміялись,
Піднімали-жбурляли каміння,
Я образивсь одразу сильно,
Та злетів, розпластавши крила…