.
Літа збігають у роки,
Життя давно за середину.
Задумаюсь в лиху годину,
Думки обсядуть мов круки..
З дитинства не ледарював,
То там, то тут був на підхваті,
Бо бідно було в нашій хаті,
В чотирнадцять вже працював
Сапав колгоспні буряки,
Немов на панщині повинну
Задарма гнув на полі спину,
В комуністичні ті роки.
В компартіях я не бував,
Тягли ж туди мене канатом,
Не був я їм слугою й братом
І дифірамби не співав.
Я не кричав «БУ. ЗДЕ. і ЕСТЬ..»
Бо ненавидів всю ту свору,
Не вхожий був до того двору
Тож маю чисту совість й честь.
Я не чекав від долі див
Гнівився, каявся, карався,
Під сволоту не підгинався,
Як більшість просто собі жив.
І на чуже не зазіхав,
Спіткався, падав, підіймався,
Йшов битим шляхом, терном дрався,
Та й зорі з неба не хапав
Вже шістдесят минуло літ
Живу як більшість в Україні,
У Богом кинутій країні,
Терплю наругу, бідність, гніт.
То комуняки нас вели
У світ брехні, у світ облуди,
І плентались за ними люди –
На смерть залякані були.
Теперішні поводирі,
Такі ж жорстокі та безжальні.
Байдужі, хижі та брутальні,
Такі ж у них і митарі.
І знов ведуть нас до мети
Останню шкіру вже здирають.
В глуху безвихідь заганяють.
- Чого ж мовчим, скажіть брати?
аче все нормально за текстом. Можливо, я би поміняв слово "жевріти" в останньому рядку на якесь інше, хоча б "нидіти". На мій погляд бездіяльність на це більше схожа.
гарно виважили думки, жаль, що не простий життєвий шлях 
