Навіщо ти мене знову губиш,
навіщо ти говориш, що любиш?
Між нами тепер тільки провалля,
покину я зірок малювання.
Рожеві мені сни більш не снились,
з годинника мого стрілки збились.
І знову щось за душу торкає.
Не вірить він мені, та кохає.
А сонце все сильніше, сильніше,
і вітер все тихіше, тихіше.
Захопить моє серце зненацька,
немовби я для нього лиш лялька.
Тримаєш мою руку в своїй,
а що ти відчуваєш по ній?
Мовчиш, - моє зникає терпіння,
немовби вже вогню тільки тління.
Залиш ти моє серце пустим,
воно уже не буде таким.
Не зможу я тебе цілувати,
не зможу більше в мріях тримати.
Чужий, чи брат, чи друг ти мені,
проте вже не палають вогні.
Не треба ні хвилини розмови,
мені твої вже зайві окови...
