Ми летимо у захмарену ніч,
Зліва розжарений захід.
В ілюмінаторі двоє облич
Кольору спечених ягід.
Схема безликої гри на людей
В тисячах схрещених лінків.
Рик двигунів розриває і б’є
Соло слабеньких барвінків.
Синь борониться, як може, і все ж,
Кинута нами позаду,
З’їсться уся язиками пожеж –
Навіть не будемо знати.
Тільки б нас в просторі ніс не Ікар...
Ніби небесні приблуди,
Ми летимо в чорні натовпи хмар...
Тільки б кудись – не в нікуди.