Там, де біди піднімались вежами,
Ідуть дві Жінки: Муза і Поет.
Я – Жінка, тож повинна бути мужньою.
Спасибі вам за цей приорітет!
Коли караюсь, мучусь, бо не знаю
Наскільки вічним може бути світ,
Я – Жінка, тож повинна бути сильною,
Спасибі вам за чесний заповіт!
Коли струмок життя пересихає,
Вона – єдина, хто подасть води,
Я – Жінка, тож повинна бути вірною,
Щоб душі полином не поросли.
Коли нема ні віри, сподівання,
Що зробить Муза, коли ж Поет – Жінка?
Я – Жінка, я народжена з кохання,
Бо здатна теж на божевільні вчинки.
Та де ж мій принц на білому коні,
Який мене вірно візьме за руку?
А є лиш Муза й вогник вдалині.
Чужі молитви із чужої Мекки!
Куди, не знаю, і з якого краю,
Ідуть дві Жінки: Муза і Поет.
Я – Жінка. Я повинна бути Жінкою!
Та це, нажаль, не ваш приорітет.
03.03.11 21.15