«Дощі»
Дощі. У місті йдуть дощі.
Як сльози ллються. Небо так безкрає…
Щось плаче в тій розпещеній душі,
Щось стогне, схлипує, зітхає.
Туманом прилягає до землі.
Так пригортає, як свою дитину.
А то зникає, наче увісні,
Чи вітром крикне: я до тебе лину!
Будинки сірі, мокрі і старі.
У них ховається щось дике і нестримне!
Мабуть комусь болить, десь там, вгорі,
Вітрами розвиваючи таємне.
В якійсь пустій і замкнутій душі
Навіки заблукало лихо.
Коли ти плачеш, завжди йдуть дощі…
Тебе я втішу і промовлю «Тихо-тихо…»
2008 Tania
