Надто важко. Без зайвого драматизму. Пальцями на клавішах чорних,
Олівцем у блокноті. І не хочеться ні з ким говорити, я помОвчу
Але у чиїсь присутності, просто аби хтось сидів у куточку,
Не підводив погляд з підлоги і мене не підводив, до весни ще один подих.
І не хочеться на плече, бо зайдусь плачем, а лялькам не личить
Проклинати вічність, треба дивитись у вічі, не задихатися розпачем,
Сповідатися тільки шпалерам і не грати на НЕрвах першим зустрічним.
Вже забагато НЕ, хай же горять вогНЕм, НЕбо, прости меНЕ... так пече...
