Засмучений голуб самотньо літає,
підноситься в небо й вертає назад,
засліплений сонцем голубку шукає,
її він чекає крізь років парад.
Та де ж та голубка, що душу тривожить,
і спалює полум’ям серце у прах?
І трепетний голуб щомиті все тужить,
на милу чекає закоханий птах.
Голубка тендітна під небом казковим,
ширяє невпинно, чекає «його».
І вітер, і хмари – це все дріб’язкове,
бо в пошуках щастя блукає свого.
І довго літали в безмежних просторах
й не знали чи знайдуть для серця життя,
палали в пожежі і падали в горах
та вірили щиро в свої почуття.
І мить та настала, коли вже зустрілись,
зіллявся в польоті їх помах крила,
з хвилини тієї і житті щось змінилось,
відчула голубка, що «щастя» знайшла.
