Спочатку було Слово.
І Слово було з нами.
І Слово було Бог.
І рідне найперше слово.
І слово було "мама".
І "тато". І ми утрьох!
І школа, науки основа,
і слово гірке, полинове,
і слово було "два".
І вдома був ремінь тата,
і так він літав крилато,
о бідна моя голова.
А потім урок п’ятий,
і можна уже тікати,
і слово… таке нове.
І знову вечір і ремінь,
та серце моє – кремінь,
бо в серці любов живе.
І знайте, мамо і тату,
я більше не хочу тікати,
я просто в школу не йду,
бо ми вже цілком дорослі,
бо нам тринадцять на носі,
і точно ми знаєм біду.
І нас вже життя навчило,
і керівничку – на мило,
директор – ну звісно, хам.
А краще – ну дай помаду,
навіщо четверту бригаду,
і ще твої шпильки, ну мам…
19/12/2010