Останній день осінній майже закінчився
і я дивлюся у відчинине вікно,
вже строк сезонної депресії скінчився,
та холодом завіє всеодно.
Мені все шепче вітер,наче осінь,
з собою забирає всю печаль,
а в сірих лужах,що зове сльозами,
утопить вічний сум і жаль.
Я хочу йому вірить але серце
мені наспівує пісень сумних,
воно нагадує, що осінь забире з собою в вічність
колись вже друзів дорогих.
І буде все в минулому та спогад
він ненароком в гості завіта,
- це буде через тиждень може місяць,
а може й через прожиті літа.
Але все пройдене не має більше змоги
для руйнування всіх нових доріг,
не дасть не шкоди і не допомоги,
а якщо так то буде тільки збіг...
уже висловювась... 
