Зібратися з думками,
Наважитись й вперед,
Сказати не мовчати,
Свій страх зуміти подолать…
Згубить своє минуле,
В безодні мертвих снів,
Щоб не дозволить серцю,
Лить сльози через біль…
Всі спогади що душу,
Тривожать у ночі
І не дають спокійно,
Стоять навпроти щастя…
Так страшно рухатись вперед,
У невідомість що чекає,
Нам біль віддати чи надію,
Чи плач закутаний у сміх…
Усе кричить усе співає,
Й немає місця для проблем,
Мовчання заповняє спокій,
І серце б’ється все гучніше…
Так дивно що тепер одна,
В кімнаті тільки мої сни,
Не ті слова, не ті думки,
Щось інше виринуло з нас…
Так хочеться промовити,
Щось приховати , щось віддати,
Замкнуть від світу все таємне,
І лиш тобі все розказати…
Так вільно дихати тепер,
Не думати про щось чуже,
Лишатись тут і кожну мить,
Ловить немов би це в останнє…