стародавні духовні напіви
ніби ниткою мякою
пронизаючи холодом тіло
зігрівають душу спокоєм
і відносять свідомість далеко
на рівнинні піски, в теплоту,
наче пір'ятко біле легеньке
відкидають,всю ту суєту,
все що досі висіло над тім'ям,
що давило на груди й плечі,
не давало розпружити спину
відлітає раптово в далече...
течія плавних звуків, водою,
течія всіх емоцій в одній.
ти один але вас разом двоє
твоє тіло внизу, на землі
і свідомість у космос...в спокою...
важкість ніг, теплота у руках,
думка десь в космосі звуку,
тіло десь в теплих сонячних снах
колись люди довірялися духу...
та лишився від духу лиш прах...
25.11.2010 Львів
