я не хочу закінчувати цю розмову...
лише тобі я можу сказати все, що думаю,відчуваю, про що мрію...
безмежно бажаю той момент коли буду поруч з тобою, хоча б на мить..
я готова чекати цю мить скільки буде потрібно, лиш би знати, що вона дійсно буде...
я безліч раз уявляла, як все могло би бути...
безліч раз,коли мені було погано, згадувала твої слова, що я ще дитина...і усміхалась тією дитячою усмішкою...
я збилась з рахунку, скільки ночей я думала про тебе...лише мрії, лише мрії...
з тобою пов"язано стільки позитивних емоцій, стільки снів, мрій, що усі страждання і сварки - пусте ...
і я як дитина, вірю кожному твоєму слову, знаючи, що нікому, окрім себе, не можна довіряти...
але я довіряю...
я знаю, що це дещо банально і занадто самовпевнено, але я чекаю...вже десятки тижнів,сотні днів,тисячі годин чекала....я навчилась чекати, змінилась за цей час, стала сильніша, старша, впевненіша, рішучіша...
знаю, що в тебе своє життя, в яке я,можливо, не надто вписуюсь...
але я шукаю причини, щоб побачити тебе...
чомусь, лише за тобою приємно скучати і страждати...зовсім не боляче, це навіть приносить насолоду...чи це я вже мазохістка, що муки мені приносять насолоду?
часто почуваю себе дивною, брехливою...я ж за весь цей час дурила навіть саму себе, вселяючи собі любов до когось іншого...але всерівно все закінчувалось однаково, з думкою - я люблю тебе...
люблю тебе за те, що заставляєш мене усміхатись, сміятись,радіти...
люблю за очі, голос, характер...
люблю тебе просто за те, що ти є ...
ID:
223684
Рубрика: Проза
дата надходження: 21.11.2010 23:16:38
© дата внесення змiн: 21.11.2010 23:16:38
автор: Ленка Василишин
Вкажіть причину вашої скарги
|
спішила 
