я сидів на березі і думав про осінь. я хотів думати про літо, але виходило навпаки. згодом стемніло і з моря повіло страхом. моя хвора фантазія малювала різні химери і вони мені подобались дедалі більше. з нічних клубів на пірсі лунав клаб. у голові шуміло від втоми, я насправді був неспроможний більше думати про осінь, але осінь думала про мене, а я не люблю бути невзаємним. отож настала ніч і мої руки почали тремтіти від голоду і саомтності. але немає нічого чистішого від самотності. бо кожен наш рух спрямований на вигоду, кожне почуття йде від наповнення і тільки самотність є самодостатньою і невичерпною. припустім відчувати самотність серед натовпу набагато болючіше ніж ось так - на самоті із собою.я пересипав пісок з купки на купку і він теж подобався мені дедалі більше. не можливо було уявити ніжніших дотиків. я відчував ритм у кожній піщинці. вони падали приречено і будували мікропагорб. з часом я став відчувати себе одним із них. на плечі навалився сон і я заснув навіки...
