Черговий день, перед своїм приходом посилав Йому нічні романси. Холодним, останнім теплом молились втрачені хвилини. Він відчував себе маленькою частинкою ВІЧНОСТІ. Він дихав…
«Мій містере, сьогодні Ви щасливі?» - запитували його байдужі снігопади? «Сьогодні Ви вже любите людей???». А Він тихенько, як скривджене немовля ховався в своєму світі…
У Нього не було нічого, що по-справжньому Він би цінував. Жив для … сам не знав для чого! Холодними, монотонними ранками пив міцну каву з корицею… одноманітними днями вештався старими, брудними вулицями Кракова….а довгими, незабутніми вечорами сидів в Інтернеті, вбиваючи покидька-дуга час! А там Йому було затишно. Там в Нього був інший світ, в якому все залежало від того, в яку сторону ставити дужу-усмішку)))))))))) Він ховався в спілкуванні з якимось людьми з Росії, крутив віртуальний роман з дівчинкою, в якої був банальний нік – Сльоза ангелА…а Сам ніоли не плакав…
«Мій містере, хіба фальшиві смайлики замінять чиїсь очі?:-)» - питались в нього пусті, осінні снігопади. «Сьогодні Ви вже любите людей?»… а Він мовчки вставав, виходив на вулицю…біг, тікав… від неї, від осені, від Інтернету, від світу, від снігопадів…від неї, від осені…від неї, від себе…Біг, заходив в один з останніх нічних трамваїв, сідав на заднє сидіння, подальше від кількох сірих людей, що заходились обговорювати Його переляканий вигляд, і плакав..плакав, як вона… Сльоза ангелА.. Тепер Він її зрозумів, ту дівчинку..з Інтернету…її сльози…
А за товстим, брудним склом почався дощ, вистукуючи шалений ритм по Його серці дощ заманював у свою вологість… Він раптовим рухом руки вдарив по склі. Воно посипалось дрібними уламками в життя, в монотонні ранки з кавою. Мій містер нерішуче ступив крок до старих вулиць Кракова....а опинився там, холодним, незабутнім вечором в своєму світі…З нею… А трамвай, не помітивши зникнення дивного пасажира, помчав з сірими людьми в майбутнє без сенсу…
«Мій містере, сьогодні ВИ щасливі? Сьогодні Ви вже любите людей???» - кричали перші, байдужі снігопади.
Він відчував себе маленькою частинкою ВІЧНОСТІ…Він ще дихав!
