Понад річкою ходять кошлаті тумани.
І ранок вже, мабуть, не спав.
Десь, в далині, - силует, мов омана,
В обіймах півсвіту тримав.
Позолочена сонцем, пшенична коса,
Стежкою в"ється по ниві...
А хтось із вас вірить ще у чудеса? -
Над нею - хмарки білогриві...
Між ними ширяють велично, так просто,
Як материн спів, журавлі.
Ми тут - усього лиш гості,
На цій чарівній землі.
В очах волошкових замріялась...
"Приміряй намисто з глоду..!"
Мені в це, як в сон, не вірилось!
А силует все дививсь у воду...
Погляну на зорі.., під вії.
О Боже, матусю, це ти?!
Ця дійсність дорожча за мрії!
Як боязко...Йду до мети!
Розступіться, шовкові трави!
Поклоніться безмежним степам!
Я іду до своєї Мови:
"Мамо, будь-ласка, навчіть словам!
Прокажіть найщиріше слово!
Я його в молитві повторю!"
Я молюсь про тебе, Рідна Мово!
Заради тебе полум"ям згорю!
03.11.10 23:34