3 розділ - "Степан у турецькому полоні"
Товаришем Івана був відомий неборака,
Його всі знали, як Степана С_р_а_к_у.
Хоча і відчайдушний задирака,
Але відважний і хоробрий він вояка.
Не раз в боях кровопролитних С_р_а_к_а
Кидався в лавах перших у атаку,
Нещадно ворогів Степан рубав,
З братами перемогу здобував.
Зібрались якось два друзяки -
Наш Мордопупенко і, звісно, С_р_а_к_а,
Минуле славне згадувать почали,
По чарці пили й знову наливали.
Спочатку турків нагадали,
Як їх з Поділля вибивали,
Приходив і татарин і поляк,
А ми місили всіх цих посіпак.
На думку ж інше Йванові спадало.
Відрізавши собі шматочок сала,
Схотів він молодість свою згадать,
І знов над С_р_а_к_о_ю пожартувать.
Степан горілкою тим часом упивався,
Іван у вуса тихо сам собі сміявся,
До рота лишнього не брав,
А план ретельно свій складав.
Іванець вичекав потрібної години,
Коли його товариш міцно спав,
Мотузкою тоді його зв'язав,
Трофеї турків вдяг з атласу і сатину.
За пояс ятаган заткнув,
Що в турків за шаблюку правив,
На голову чалму напнув,
Рудії вуса вугликом підправив.
І сам на себе став не схожий -
Неначе справжній яничар!
Зі С_р_а_к_о_ю ж що було, Боже,
Як він позбувся хмільних чар!
Проснувшись ранком, він як стрепенеться,
Як захарчить собі і затрясеться,
Та як не намагався, як не дувся,
Мотузки так і не позбувся.
Побачив бусурманина личину,
Що на турецькій щось там гелготав
(Для С_р_а_к_и це страшна була картина)
І, як скажений, зарепетував.
Коли ж, розмахуючи довгим ятаганом,
Погрожувати турок наш почав,
Показувать, що вріже, як барана,
П'яненький С_р_а_к_а тут же і наклав.
Степан тоді, уже настроєний рішуче,
Разом з мотузкою зірвав штани й онучі,
Безштанько по селу пошкандибав,
І друге ім'ячко він людям показав.
І сміху ж було потім на селі,
Діди сміялись, баби і малі.
Між жінок вславився він місцем гарним,
Бо прізвисько своє носив не марно.
ID:
207076
Рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата надходження: 21.08.2010 10:11:20
© дата внесення змiн: 21.08.2010 10:11:20
автор: Олександр Обрій
Вкажіть причину вашої скарги
|
так-так
