Незнайомій подрузі. Продовження
І знову ці ледве палаючі ліхтарі,
Де іскри грають в божевілля,
Вже не звучать в навушниках пісні,
Вже не помічається Сонця проміння.
Ти помітила? На дорогах серпень…
Ти знаєш? Його ненавиджу та люблю,
Алкоголь та цигарки для нас мертві,
Свою пристрасть в них ще віднайду.
І знову мої непотрібні вірші,
Тільки ти їх постійно собі читаєш,
По-справжньому розумієш їх ти,
Тільки ти лірику відкрито відчуваєш.
Ти звикаючи не помічаєш моїх нервів,
Нездорової психіки, безглуздих фраз,
Але ж «спільна втома» також померла,
Вона згасла довкола, не помічаючи час.
І знову зрозумілі тільки тобі листи,
Тільки тобі цікаві їх мораль та помилки,
Можливо, драматизм присвячений тобі?
Він давно покорений загадковістю самоти…
Тільки ти здатна почути мої проблеми,
Вичерпані ідіотські заяви з холодних вуст,
І чомусь тобі цікаві романтичні сцени,
І ти завжди спокійна, коли я злюсь…
Я тебе ще не знаю. Але вже скоро…
Покажу тобі безмежно сяюче світло,
Навіки хвилююче в собі далеке море,
Свіже зимове, арктичне повітря!
І все живе, - немов фігури з пластиліну,
Я поки що ховаю шматок радості,
Його і тебе ніколи вже не покину.
Він в лівій кишені! Дарую йог тобі…)