Лани, поля, всі барви літа,
Безхмарне небо - сині квіти;
Рясніють всюди серед жита
Волошки – іскорки живі.
Щириця вгору тягне віти,
Мишій посохлий, в цьому світі.
Лише фіалок ціла свита -
Жовтіють крихітки малі.
Спіймав підмаренник за ногу -
Встеляє жито і дорогу.
Гірчить духмяно полинами
У цьому вимірі краси.
Спориш зеленою струною,
Мов річка ллється вглиб водою.
А все безмежжя берегами,
Чекає вечора, роси.
Червоні маки розгубились
І цвіт встеляє ложе ниви.
Лиш швидко бігають мурахи,
Де плед ромашковий цвіте.
Солодким медом обійняла
Бездонна ніжності галява
Марени жовтої , край шляху -
Неначе сонце золоте.
Цикади пісні безтурботні
Лунають з жита, як з безодні.
Тут все здається непомітне,
І все буденне і просте.
Дарунок літа - дні спекотні –
Стомились трави, всі дрімотні.
Та світ цей щохвилини квітне
Бо в цій красі є щось святе.
8.08.2010
как я люблю твои стихи!
в них столько жизни и любви)
всегда я радуюсь теплу)
возьму тебя и обниму!
Андрій Гагін відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибо, Света, за столь высокую оценку моих стихов!!!
Но после моего последнего стиха, писать разучился! Нет ни вдохновения, ни новых идей... муза меня в очередной раз бросила на произвол судьбы. В тяжёлую минуту спасают только Ваши, Света, яркие комментарии...