У повітрі пахло валеріянкою. Моя маразматична уява сотні раз вже це малювала. (іноді вона ігнорувала мій розум і жила зовсім окремо від нього).
Ти стояв і дивився на мене.
Може ти хотів сказати "вибач", але щось тебе стримувало. Ти ніколи не задумувався над сенсом життя, бо навіщо задумуватися над тим, що тобі непотрібне.
Ти стояв і дивився на мене.
Я помічала все, окрім твоїх очей. Пяного мужичка, який вдихаючи дим від "Прилук" розповідав про СРСР якомусь малому хлопчиську, крики дівчат, які вже хотіли натовкти пики одна одній, твої руки, які ще хотіли мене обійняти, твої бєрци ,які так ненавязливо тупали по землі, беззіркове небо,яке нічого не означало, пісні Стаса Міхайлова у найкозирнішому барі "Філін", "кАнкрЄтних ПАЦАНІВ",які жили "ПА пАнятіях"(...)
Я помічала все, окрім твоїх очей..
І ти скахзав:"Бувай." Ти сказав:"Не будемо друзями!" Я давно хотіла тобі це сказати.Мені було добре. Стало легше. Нарешті я більше з тобою не буду! Твоя тупість більше ніколи мене не вбє...
Ти сказав:"До завтра!" і засміявся.
Ти сказав:"Ну як я тебе?"
МОЮ МАРАЗМАТИЧНУ УЯВУ АЖ ПЕРЕКОСИЛО.
В повітрі пахло валеріянкою...
́