Це осінь, Ольго, осінь…
В. Герасим’юк
Ще б раз озирнутись у дверях печалі,
Поринути в золото спогадів милих…
Та вчора щось гуси так тоскно кричали
І нас залишали у світі безкрилих.
Це осінь, коханий. Це дощ—не розлука.
Це вітер—не стогін. Це мряка—не втрата.
Це гілка у шибку настирливо стука.
Це просто холодна у склянці гербата.
Це осінь, єдиний, повторена всоте,
І знову сумна, золота і безмежна.
І знову птахи підкоряють висоти,
А нас залишають у світі залежних.
І крик журавлиний Левка і Богдана
У небі похмурому виразно чути.
І щось до очей підпливає, коханий, -
Напевне, це осінь. Напевне, це смуток.
