Внутрішня розбитість – стан душі чи результат повсякдневних розчарувань? Звідки вона береться і куди дівається? Здається, що я стою в довжелезній ,нескінченній пробці ! чекаю поки поїде хоча б одна машина попереду ,щоб просунутись на крок вперед А вони не поспішають. Кожна з них зайнята тупим розгляданням попередньої, думками про те, коли вони рушать , критикою в інші тупі розглядання. Замкнене коло . ніхто не старається щось змінити ! Я не витримую і виходжу з машини, без слів минаю всіх тих,хто був попереду і йду Куди , нащо ? не знаю Головне не чекати і не хворіти на тупе споглядання. Розбитість йде зі мною. Навколо все крутиться, бентежиться… я не зважаю От –от відпаде якась моя частина ! мене настільки поглинув стан неспроможності змін, що я помаленьку розпадаюсь. Страшно Що буде потім? Вроді би все давно вирішено,розписано та відомо… а чи тішить мене це? Рахувати дні , рахувати можливості, додавати розчарування, віднімати довіру… Сидіти в кухні й пити чорний чай і їсти хліб з маслом.. як колись! Коли не було уламків, коли іграшками були ляльки,а не люди. Коли можна було поводитись з ними аби як,не зважаючи на сумніви чи докори сумління. Їм все одно. Вони не відчувають ! Тепер здається,що ролі ляльок зайняли живі люди,які вже також мало що відчувають. І завжди є поділ,на тих хто грається і ким граються. Як людині егоїстичній мені подобається другий варіант. Але буває заграєшся і навіть не помітиш ,як довго граються тобою твої ж «ляльки». Тоді ти в руках, таких як ти! Тоді все… ти в ступорі. Крутись як білка, кричи, погрожуй – толку не буде. Безпорадність – коли від надлишку емоцій впасти на бетонну підлогу і не мати сил встати від того,що тілом трусить , а розум більше не слухається логічних міркувань про силу характеру і мужність все вирішувати з награною усмішкою на обличчі. Потім дивитись в одну точку… закрити вікна і не відповідати на дзвінки, не виходити на вулицю і не чекати змін. Сховатися вкотре в собі та книжках. Це і є розбитість?
