я вдихаю холодне повітря божевільного смутку весни
я краду зачароване зілля, що врятує мені твої сни
я втомилась ховатися в собі з міліонами різних книжок
розкидаю накурений попіл і по тілу від диму йде ток
забувати з відчинених вікон про гармонію річки й весни
закохатись в корону й довіку пам*ятати про наші часи
з*ясувати де зірвані сцени,де пописані дітьми мости
я благаю цілуй мої вени і коли я заплачу засни
я тікаю вже втретє..руйную за собою відкриті світи
ти дзвони - я себе так врятую. як було? сам собі поясни..
я зв*язана солодкими словами і відчаєм,що в тебе узяла
Будем ще довго зализувати рани
занадто досконалою видалась весна
