Ти ще спиш. Я ще ні. Я цілую твою дрімОту,
як цілують поділ сакрального одягу тиші.
Я вивчаю твій сон, як маленька дитина – ротом.
І за кожним цілунком секретів стає все більше.
І тримаюсь за ніч, як за мамину довгу сукню -
я боюся, що ранок захопить мене й відніме.
Я вже знаю який цей чужий молодик підступний:
вириває мене із безпечних твоїх обіймів
і відносить туди, де не можна вивчати ротом -
обпечеш лиш довіру й отруїш дитячу щирість…
Ти ще спиш. Ну а я? Я ковтаю свої турботи,
щоб їх сіль не торкнулась твоєї м’якої шкіри...
Цікаво, що вірші повною мірою видають ментальність і національність. Мені дуже подобаються твої російськомовні вірші, але все-таки українською ти звучиш справжніше, глибше і особливіше.
Tara Maa відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
так певно і є. російською мені пишеться в основному тоді (не намірено! просто отак-от пишеться...), коли хочеться заматюкатись - коли емоції гранично гострі і нестримні. а от українське поезування - якесь, мммм, медитативне... емоція спрямована не назовні, а всередину... і в цьому я теж, так як і ти, бачу виразні паралелі з мовно-національними особливостями