Що буде далі?Світ, машини, космос?
А той прибульці з дружбою своєю,
Та ні мабуть, собі лиш хостес
Із штиком в голові та чипами – Нова Гвінея.
Загинуть пращури – брешу,
Вони давно в землі.
Вже не війною, а новими силами,
Літатимуть такі собі машини - кораблі,
Та може й люди будуть не ротатими.
Забудься - крикне бабця з-за вугла,
Ти, що таке придумала, нездара,
Дивись, щоб не текла з горла
Ота погуба: ім'я якій водяра.
Лиш посміхнуся в слід маразму, старості вклонюся,
Бо ж не в мої часи вбачать
Ці зміни, яким колись, можливо й покорюся
Тоді вже ми не будемо гарчать.
Ага, не хочу бачити кінець,
А лиш початку відблиски яскраві,
Аби життя пішло не нанівець
А, час - загоїть рани вже латані.
Можливо, слово рипнеться у коридорі,
Та, що воно, похилить голову в вісні,
На варту прийде дія, заговорить
Словами, що давно уже пусті.
Не знаю чи чекають на путі,
Можливо цяці, золото та шати,
А може просто діти на горбі,
Що кожен раз все більше прагнуть по волати.
А все тому, що правда в нас така,
Це ж демократія – не смійтесь люди.
То ж все по цимбалах, що іноді живемо у вогні
Та головне ми прагнемо майбутнього,
Чи прагнуть депутати, що все тупцюють по багні…???
А я сама не проти бути ним,
Можливо скоро буду Президентом,
Та ви не бійтесь, гроші – без лопати,
Лише в мішки, та на канари я потроху буду відсилати.
А взагалі жартую – слово не вода.
Вода ж несе в собі життя,
А слово то пряма дорога в беззаконня.
Та іноді воно і є святе
І навіть дуже пахне там законом.
То, ніби писаним і поводі несе.
Куди, яка йому дорога?
Чи то вершин воно сягне?!
Молімось, друзі, й віримо у Бога,
А ні, то просто в дороге.
У кожного своя слизька дорога,
Лиш, встоячи, тепло - воно прийде.
ID:
179148
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 22.03.2010 14:44:24
© дата внесення змiн: 22.03.2010 14:44:24
автор: Анна Черненко
Вкажіть причину вашої скарги
|
