Мир озверел и смерчем завихрился.
Не фильмы ужасов, всё это и не вздор!
Где Бога нет,там Дьявол поселился,
Там жадной сытостью рождён голодомор!
Да, 33-й, однозначно – Ад всесущий!
Что слуги Дьявола открыли на Земле:
Для гордой Доброты, к Любви зовущей
И сердца Данко, свет несущего во мгле!
Вампиры, чопорно, с улыбкою зловещей,
Амбициям в угоду их вождей,
Для властелинов человечества, грядущих,
Сосали кровь, животворящую, людей!
По сёлам рыскали холуйские ищейки.
Вгрызались в горло обездоленных людей.
И трупы их бросали на помойки,
Под лозунгами сталинских идей!
И ордена, медали – за руины,
За опустевшие дома, их души не болят,
За тысячи смертей голодной Украины,
Кровавой пеною на их груди горят!
Награды, санатории и льготы, льготы, льготы. . .
За подлость, за убийство, за террор
И за предательство Народа Украины,
За нищету его и смерть в голодомор!
Стирает время остроту голодомора.
Стареют внуки, уцелевших в те года.
Но до сих пор, в ушах, тот глас террора –
Ты враг народа, в том твоя беда!
Стареют внуки и воинственных вандалов,
Что кровь людскую пили, как вино!
Достойные наследники тиранов,
И это им от Дьявола дано!
Голодомор не геноцид, а только рок –
То речи истинных врагов народа.
В крови их фальш и Дьявола порок,
Что был оружием звериного их рода!
Кто жизнь прожил в заботе и труде,
Науку выживания тот знает.
Так было, есть и будет так везде –
Ведь сытый люд голодного не понимает!
Дякую Вам за такі щемні слова! Згадалася «Собака 32-го» Володимира Віхляєва. І. Її привчили їсти із руки (Ласкавішого не буває друга!) З господарем на березі ріки жила собака в тридцять другому. Вона його землянку стерегла, як виводок щенят, як власну будку... Немов забула, що давно стара, що полювань для неї вже не буде. У лісі – звір, у небі – дичина, у річці – риба снились їй щоднини. Ввижалося, у тім її вина, що руки у хазяїна змарніли. Один як перст: ні жінки, ні дітей. Давно світила ребрами хатина. Він не знаходив здобичі ніде. І вже земля нічого не родила. Колись собака навіть в заметіль приносила для них обох поживу... Тепер її чуття були не ті. І кров (не та!) наповнювала жили. ...А в полі ж уродило колосків! Він їх саджав. Там є його частина... Та у сусіда не вернувся син: хліб мати, помираючи, просила. Хлоп'я й набрав у пригорщі жита – то спільна праця, єдність їх і мука. І мамине врятоване життя... Враз стало тепло. Він розкинув руки, матусю обійняв і вже разом вони щасливі рушили ланами повз тих солдат веселих гарнізон, які рушниці ніжно потирали. За обрієм їх зустрічав Господь, як батько після трудової днини. Дитячий плач подекуди з господ доносився із пострілами в спину... ...Ні крихти їжі. Тільки чорний крук кружляв над очеретяною стріхою... Три тижні не виходив з хати друг. Скавчав ланцюг. І ось собака стихла. Яка приємна в тілі ломота! Яка незнана дивовижна легкість! Та раптом рідна лагідна рука – а в ній... напевно їжа... їжа є десь! Якою ж соковитою була і ласою, принесена ним кістка! Але збагнуть собака не могла, що руку друга їй судилось їсти. Її привчили їсти із руки (Ласкавішого не буває друга!) З господарем на березі ріки жила собака в тридцять другому. ІІ. -«Собака 32-го» – це міф! І геноцид, і голод – провокація!», - ми ще не раз почуємо від тих, кого з руки годує наша нація. Та я боюсь, в горлянках пінноротих тоді лиш стихнуть заклики оці, коли рука змарніє у народу, коли не стане їжі у руці…
Еванг. от Луки:"Будут большие землетрясенияпо местам, и глады и моры..."
Это знамения возвращения Иисуса!!!
Дьявол будет наказан! А людям надо прощать!!!