Вечірнє місто, потопаючи в золотистому світлі земного світила. Блакитне, кришталево-прозоре небо, без хмарки. Ти і я. Ми разом і все завмирає, час зупиняється, дихання збивається з ритму, серце забуває свою пісню. Хто ти?
Простий смертний або Бог, що подарував мені диво з небес - любов. Хто ти? Ти звичайний хлопець, я це знаю, адже ти розмовляєш зі мною, чуєш мене, торкаєшся до мене, проникаєш крізь шари веселкової оболонки ока. Але ні, ти Бог, ти моя досконалість, ти зразок чистісінької душі. Доторкнутись до небес, побачити, що розбиваються об зелене листя дерев золоті крапельки сонячних променів, злетіти вище за зірки - все це так просто для тебе.
Але хто я така? Хто я така, щоб дивитися Богові в очі, налаштувавшись на рівну хвилю вдихів і видихів святого, ділити з ним свою любов.
Ми разом. Дивно, але навіть повітря сьогодні не таке, як завжди. Воно наповнене солодкістю весняних кольорів, теплотою літнього вечора, свіжістю альпійських лугів. І в душі сьогодні стало якось світло: співають птахи, встає сонце, мовчить вічне небо.
І раптом якесь дивне відчуття ожило всередині. Воно зробило світ яскравішим, подарувало неземну легкість, навчило душу літати. Воно заграло на струнах серця, заспівало солодким голосом солов'я. Воно ожило...і вся глибина барв веселки пролилася тонкими цівками щастя по твердому камінню душі. Здається, що там, усередині є дзвін - чистий, тонкий, ніжний. Дзвін, чутний в безлюдній порожнечі. Той, який звуком срібних дзвіночків лунає під часу дощу. Той, з яким крапля діамантової роси розбивається об земелю. Дзвін щастя, який так виразно звучить там, усередині, який забарвлює чорно-білий світ всіма кольорами веселкової палітри. Дзвін, що заставляє співати, дихати в унісон з тією людиною, яка теж чує його.
ID:
173470
Рубрика: Проза
дата надходження: 23.02.2010 06:57:36
© дата внесення змiн: 23.02.2010 06:57:36
автор: NarКотик
Вкажіть причину вашої скарги
|
