Дуже приємно стояти тут сьогодні, пройшовши важливий етап – шкільне життя. Школа подарувала мені дуже багато. Вона навчила мене вірити в себе, навіть, коли інші в мене не вірили, залишатися собою, долаючи труднощі. Найменше, що я можу зробити для неї, присвятити свій вірш…
Останній урок і оцінка остання.
Екзамен пройшов, ніби і не було.
Клас до болю знайомий, сусіднє зітхання.
Дивний погляд у даль, за вікно.
Все проходить… Так стало з дитинством,
Що зарило для нас свої двері.
А майбутнє яскравим намистом
Манить на все нові каруселі.
Не покличуть уже нас до карти…
Зараз сумно звичайно прощатись
З безтурботністю першої парти,
Та вже ніяк тут і залишатись.
Пам»ять – річ особливо цікава –
Не дає нам можливість забути
Те, чи справді бувала ласкава
До нас доля… І знову почути
Голос вчителя, що біля дошки,
Відтворити сторінку з підручника.
Коли сумно ставатиме трошки,
Про вживання згадати сполучника.
Я не можу сказати, що школа
Залишила лиш світлі миті.
Нас вона гартувала з проквола,
Таємниці відкрила закриті.
І знову стоїмо на сцені,
Тримаєм квіти у руках.
А відчуття, як на арені,
Що виросла в шкільних роках.
Зі сцени бачимо обличчя,
Усміхнені і рідні нам.
Яка ж я вдячна за затишшя,
Дароване вашим синам.
Але це все на дві години,
В шкільнім житті останні дві.
Запам»ятаєм ці хвилини,
Для нас вони вкрай дорогі!
Хай хтось сумує, хтось радіє,
А інші поспішають жить,
Лиш дехто просто хай помріє
В надії на щасливу мить.
Майбутнє в кожного незвичне,
З мільярдом невідкладних справ.
Це буде вже життя практичне,
Проблем і успіхів як сплав.