Народе мій,
ти плачеш лиш над тими,
хто помер.
А над живими
лиш збиткуєшся, смієшся.
Грабуєш брата свого,
що й тебе обдер,
як липку.
Ти в екстазі б’єшся,
як брата душить прикрая нужда,
радіючи,
що осторонь від болю.
Ти втіху з того матимеш…
Біда
тебе лише опам’ятає, відчай…
Долю
свою клястимеш,
Бога приплетеш
туди,
де Він не сміє вже ступати, -
бо там пануєш ти...
А ти вклякнеш,
руками будеш гнівно потрясати,
грозити Небу –
ти «невинна» кров,
«душа ягняти»…
Оценка поэта: 5 Ух.. фaлософський вірш! Нічогенький! "Ти в екстазі б’єшся,
як брата душить прикрая нужда"...Щира правда! Замість того , щоб радіти за інших, більшість ягнят ( а краще сказати ВІВЦІ))) зловтішаються чужому горю! Пять балів за вірш!
Адель Станіславська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую щиро за високу оцінку! Приємно, що Вам сподобався цей твір.