Текла сльоза солона і гірка
Така ж сама, як літ шістнадцять тому
А в грудях билась істина німа –
Не можна вже зарадити нічому.
Минули весни, юний цвіт зів'яв
Розбились мрії серця молодого
Студений вітер на шматочки рвав
і ранив душу - свідок жалю мого…
Чи ти щасливий, хочу я спитать
І що відчув, як юність ти побачив?
Чи був хоч щем у серці, чи печаль?
…Ти мабуть все давно собі пробачив…
Ти мабуть вже давно усе забув,
Та й справді ж бо, навіщо пам'ятати?
Усе минуло, відлетіло в даль.
І щастя із нещастям не зрівняти.
Що втрачено, ніколи не вернеш.
Що пройдено, не перейти те знову.
Лиш не забудеш… Пам'ять не зітреш.
Картинку юності звабливу й кольорову.