На світанку,
Коли сонце сходить,
Ходить осінь-чарівниця
По землі,
Тайно пензлем
По листочках водить,
І фарбуючи їх
В різні кольори.
Всі берези
Золотом розшила,
Дуб могутній
Теж жовтіє вдалині,
А багряне листя
Залишила
Клену, щоб горіли
Вогники живі.
Вітерець подув
І зашуміло,
Затремтіло листя,
Важко загуло,
І донизу стрімко
Полетіло
У прощальний
І останній свій танок.
У сльозах застигла
Сива хмара,
Почуття палкі
Не стримала свої,
Без листочків
Лісу не впізнала,
А вони порозсипались
По землі.
