В одному містечку жили хлопець та дівчина, які до нестями кохали одне одного: неймовірно закохані, неймовірно щасливі. Вони хотіли бути разом щохвилини, мріяли про спільне майбутнє. Життя одне без одного здавалось їм глибоким проваллям, страшною безоднею... Лише разом вони могли по-справжньому бути щасливими.
Проте батьки були проти поєднання двох сердець, яким, здається, судилося бути разом. Закохані вирішили: якщо вони не можуть бути щасливими на землі, то будуть шукати своє щастя на небі................
Високий міст, довжиною у вічність. Внизу бурхлива течія розбиває свої хвилі об каміння. Дощ. На мосту двоє. Рука в руці, погляд очі в очі. Останні клятви, признання, молитви... Сліз немає.Так вирішили самі...
Холодний вітер мішає перелізти через поруччя, але вони не здадуться: бажання бути разом понад усе. Стоять, тримаюся за руки, тримаються поруччя. Позаду - спогади, попереду - вічність. Лише одна мить, лише один крок до омріяного щастя... Останні слова "Я ТЕБЕ КОХАЮ", і хлопець полетів у безодню, тримаючи за руку дівчину. Він падає, проте її рука вислизає. Що це??? ЧОМУ? Фатальний погляд крізь морок: дівчина стоїть на мосту, вона не зістрибнула... На її устах слова: "Світ продовжує існувати і без нього"...
